Читаємо. Навчаємось. Мудрішаємо.

Василь Сухомлинський 

Горбатенька дівчинка

     Клас розв'язував задачу. Учні схилились над зошитами. Коли це у двері хтось тихо постукав.

—    Відчини двері й подивись, хто там стукає,— мовив учитель.

     Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, живенько відчинив двері. До класу зайшов директор школи з маленькою дівчинкою. Тридцять п'ять пар очей впилися в незнайому дівчинку.

      Вона була горбатенька.

       Учитель затамував подих і повернувся до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і мовчки благав: хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки.

     У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивилися на незнайому дівчинку й лагідно всміхалися.

      Учитель полегшено перевів дух.

—    Цю дівчинку звуть Оля,— сказав директор.— Вона приїхала до нас здалеку. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачите, яка вона маленька?

Усі шість хлопчиків і дівчаток, що сиділи за передніми партами, піднесли руки:

—    Я....

     Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит.

По волосинці

     Теплого весняного дня бабуся Марія повела свого онука Петрика до лісу.

     Першокласник Петрик був ледаченьким хлопчиком. Збираючись до лісу, бабуся дала йому нести вузлик з їжею й водою. Петрикові вузлик здавався дуже важким. Бабуся понесла їжу сама, а Петрикові дала тільки пляшку з водою.

      Прийшовши до лісу, бабуся з внуком сіли відпочити. Вони побачили, як до куща прилетіла маленька пташка. В дзьобику вона принесла волосинку. Петрик підвівся й глянув на кущ. Він побачив велике волосяне гніздо.Пташка швидко літала до гнізда, щоразу приносила по волосинці.Петрик від подиву й хвилювання стояв, широко відкривши очі.

—    Бабусю,— пошепки запитав він,— невже вона по волосинці носила й збудувала таке велике гніздо?

—    Так, по волосинці,— відповіла бабуся.— Це працьовита пташка.

Петрик стояв задуманий. Через хвилину він сказав:

—    Бабусю, я нестиму з лісу ваше пальто...

Як вже це все було без мене?

      Яринці минуло сім років. Завтра їй іти до школи. Відкрила мама шафу, виклала всі платтячка Яринчині, приміряє, думає, яке одягти доньці на шкільне свято. Побачила Яринка серед викладеного одягу маленьку-ма-леньку сорочечку — трішечки більшу від маминої руки й трошки меншу від таткової.

—    Це перша твоя сорочечка,— сказала мама.Яринка сплеснула руками від подиву:

—    А чи довго ж я була така маленька?

—    Ні, не довго, з тиждень.

—    А перед цим?

—    Перед цим тебе не було.

Дівчинка дивилась на маму широко відкритими очима.

—    Як же це так — мене не було?.. А все ловкола — дерева, квіти, кіт, голуби — все це було?

—    Це все було.

—    Як же все це було без мене? Мати мовчала.Яринка думала