Читаємо. Навчаємось. Мудрішаємо.

 Василь Сухомлинський 

Найгарніша мама

(казка)

      Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого – некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого.

Побачили та й питають, дивуючись:

–       Хто ти такий? Де ти взявся?

–       Я – Совеня, – відповідає мале. – Я випало з гнізда, не вмію літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.

–       Хто ж твоя мама? – питає Соловей.

–       Моя мама Сова, – гордо відповідає Совеня.

–       Яка ж вона? – питає Дятел.

–       Моя мама найгарніша.

–       Розкажи, яка ж вона, – питає Дрізд.

–       У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, – відповідає з гордістю Совеня.

–       Ха-ха-ха! – зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. – Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.

–       Неправда! – закричало Совеня. – Мама в мене найгарніша.

     Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.

     Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

                                                          

Як Сергійко навчився жаліти

(оповідання)

      Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:

–       Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі.Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець.Дівчинка запитала:

–       Що ти кинув у воду?Сергійко ще більше здивувався.

–       Невже ти не бачиш? Я кинув камінець.

Дівчинка сказала:

–       Я нічого не бачу, бо я сліпа.

      Сергійко від подиву широко розплющив очі й довго дивився на дівчинку.

Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву.Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном.Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А в хаті було темно.Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль.

      Як же вона бідолашна живе в отакій темряві?! Сергійкові захотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.

Камінь

(оповідання)

      У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.

      Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати.

Тож і подумав:

–       А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!

      Підняв камінь, кинув його в криницю; булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про пустощі.

       Камінь упав на дно і забив джерело.

       Вода перестала заповнювати криницю.

       Криниця засохла.

       Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.

       На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів у інший луг.

       Замовкла соловейкова пісня.

       Сумно стало в лузі.

        Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила прохолодна криниця.

      Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмари пилюки.

       "Де ж воно все поділося?» – подумав дідусь.