Калина цвіте пізно
Жила собі
дівчинка Марійка. На цю осінь вже в третій клас перейшла. Після уроків,
пообідавши, біжить вона на город, а потім у сад. Тут Марійка господиня: нарве
травички для кроликів, опалі яблука позбирає, вичистить гарбузи, а їхнє насіння
покладе сушитися на підвіконня. А мама з татом цілий день на роботі, в полі.
Якось
покликала її бабуся Марина, що поралась на сусідньому городі.
— Чуєш,
онучко! Я на своїй калині вже кетяги обламала. Час і тобі пообламувати, бо
незабаром дощі почнуться!
Пообламувала
дівчинка кетяги калини, як червоні намистини, поставила кошик з ягодами поряд
із верандою і взялася пучечки в’язати. Коли це заходить у двір тітка Ольга.
Марійка хутенько принесла стільця:
— Сідайте,
тьотю!
— Та ніколи
мені. На автобус треба встигнути. Оце ж їду в місто до дочки. Вона просить, щоб
і на цілу зиму зоставалася. Щось я хворію часто, а в неї квартира тепла,
простора... Ось вам пиріжків із яблуками та сливами принесла. Бувай здорова!
Провела
Марійка свою гостю та й сіла пиріжки їсти. Налила в склянку молока, стала пити.
Як же смачно! І враз дівчинці зробилося соромно-соромно. Згадала, що тьотя Оля
все покашлювала, а вона, Марійка, не дала їй ані жменьки калини. Калина від застуди
чи не найкращі ліки. І Марійці мама давала пити чай з калиною, коли вона
застудилася.
Швидко
проминула зима.
Ось і весна
прийшла з теплими дощами.
Облетіли з
вишень білі пелюстки, а там і яблуні перецвіли. Лише калина і досі чорніє.
Жодного листочка на всьому кущі. А коли ж вона цвістиме?
Бабуся й
каже:
— Бачиш,
онучко, недарма калина завжди цвіте пізно. Наче прислухається, вагається. Всі
дерева й трави дуже чутливі до зла і добра, до людського слова. А калина —
особливо! Тобі видніше, за що вона могла на тебе нагніватись. Щось, мабуть,
сталося, що цього року цвісти не хоче.
— Я починаю
здогадуватись... От якби тітка Ольга додому вернулася! Я для неї три пучки ягід
приберегла. А минулої осені, коли вона заходила до нас, якось не здогадалася з
нею поділитися, — виправдовується дівчинка.
— Бачили
Ольгу в місті, навесні вона знову розхворілася. Ти її не дочекаєшся. А коли
надумаєш сама їхати до неї, то у мене адреса є — ось, візьми.
Ходила
Марійка замислена цілий день, а тоді надумала разом з мамою поїхати до Києва,
щоб знайти там тьотю Олю.
— Я перед
нею так завинила! — каже дівчинка мамі. — І перед калиною винна теж, то через
мене вона сохне. Поливаю щодня, а жодна гілочка зеленіти не хоче.
За якийсь
тиждень приїхали мати з донькою до міста, пішли до тітки Ольги. Зраділа вона
гостям, привітала, посадила у вітальні й стала розпитувати, які в рідному селі
новини. Марійка мерщій і каже:
— Та все
добре, все як було, тільки моя калина після зими чомусь не оживає. Пам’ятаєте,
я вам не вділила ягід восени? То ось привезла. Візьміть, будь ласка!
Тітка Ольга
усміхнулася:
— Та що ти!
Такі дрібниці! Та й мені незручно було просити... Все гаразд, не мучся тим.
Сідаймо чай пити!
Наступного
дня увечері йшли Марійка з мамою рідною вулицею. Коли вже до хати підходили,
прислухалися — а в їхньому садку соловейко щебече, аж луна котиться! Забігла
дівчинка у двір, глянула — калина за одну нічку і зазеленіла, і рясним цвітом
вкрилася.
І відтоді
Марійчина калина цвіте щороку. Знає вже дівчинка, як її доглядати. Половину
ягід вона людям роздає. А як дізнається, що хтось занедужав, то й останніми
поділиться.
За
Тетяною Майданович
Комментариев нет:
Отправить комментарий