Літературне читання. Робота з текстом.

Калина цвіте пізно

Жила собі дівчинка Марійка. На цю осінь вже в третій клас перейшла. Після уроків, пообідавши, біжить вона на город, а потім у сад. Тут Марійка господиня: нарве травички для кроликів, опалі яблука позбирає, вичистить гарбузи, а їхнє насіння покладе сушитися на підвіконня. А мама з татом цілий день на роботі, в полі.

Якось покликала її бабуся Марина, що поралась на сусідньому городі.

— Чуєш, онучко! Я на своїй калині вже кетяги обламала. Час і тобі пообламувати, бо незабаром дощі почнуться!

Пообламувала дівчинка кетяги калини, як червоні намистини, поставила кошик з ягодами поряд із верандою і взялася пучечки в’язати. Коли це заходить у двір тітка Ольга. Марійка хутенько принесла стільця:

— Сідайте, тьотю!

— Та ніколи мені. На автобус треба встигнути. Оце ж їду в місто до дочки. Вона просить, щоб і на цілу зиму зоставалася. Щось я хворію часто, а в неї квартира тепла, простора... Ось вам пиріжків із яблуками та сливами принесла. Бувай здорова!

Провела Марійка свою гостю та й сіла пиріжки їсти. Налила в склянку молока, стала пити. Як же смачно! І враз дівчинці зробилося соромно-соромно. Згадала, що тьотя Оля все покашлювала, а вона, Марійка, не дала їй ані жменьки калини. Калина від застуди чи не найкращі ліки. І Марійці мама давала пити чай з калиною, коли вона застудилася.

Швидко проминула зима.

Ось і весна прийшла з теплими дощами.

Облетіли з вишень білі пелюстки, а там і яблуні перецвіли. Лише калина і досі чорніє. Жодного листочка на всьому кущі. А коли ж вона цвістиме?

Бабуся й каже:

— Бачиш, онучко, недарма калина завжди цвіте пізно. Наче прислухається, вагається. Всі дерева й трави дуже чутливі до зла і добра, до людського слова. А калина — особливо! Тобі видніше, за що вона могла на тебе нагніватись. Щось, мабуть, сталося, що цього року цвісти не хоче.

— Я починаю здогадуватись... От якби тітка Ольга додому вернулася! Я для неї три пучки ягід приберегла. А минулої осені, коли вона заходила до нас, якось не здогадалася з нею поділитися, — виправдовується дівчинка.

— Бачили Ольгу в місті, навесні вона знову розхворілася. Ти її не дочекаєшся. А коли надумаєш сама їхати до неї, то у мене адреса є — ось, візьми.

Ходила Марійка замислена цілий день, а тоді надумала разом з мамою поїхати до Києва, щоб знайти там тьотю Олю.

— Я перед нею так завинила! — каже дівчинка мамі. — І перед калиною винна теж, то через мене вона сохне. Поливаю щодня, а жодна гілочка зеленіти не хоче.

За якийсь тиждень приїхали мати з донькою до міста, пішли до тітки Ольги. Зраділа вона гостям, привітала, посадила у вітальні й стала розпитувати, які в рідному селі новини. Марійка мерщій і каже:

— Та все добре, все як було, тільки моя калина після зими чомусь не оживає. Пам’ятаєте, я вам не вділила ягід восени? То ось привезла. Візьміть, будь ласка!

Тітка Ольга усміхнулася:

— Та що ти! Такі дрібниці! Та й мені незручно було просити... Все гаразд, не мучся тим. Сідаймо чай пити!

Наступного дня увечері йшли Марійка з мамою рідною вулицею. Коли вже до хати підходили, прислухалися — а в їхньому садку соловейко щебече, аж луна котиться! Забігла дівчинка у двір, глянула — калина за одну нічку і зазеленіла, і рясним цвітом вкрилася.

І відтоді Марійчина калина цвіте щороку. Знає вже дівчинка, як її доглядати. Половину ягід вона людям роздає. А як дізнається, що хтось занедужав, то й останніми поділиться.

За Тетяною Майданович