Звичаї нашого народу. Дідух

         Ді́дух (його ще називають: дід,коляда, колядник, сніп, король, дідок — українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у  хліборобських культурах. Дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду. Дідух є одним із найдавніших культів у різдвяній обрядовості українців.  Традиція дідуха сягає дохристиянських часів.

     

          Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу.

       

         Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар).

        Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв’язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-почечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами.

       До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща.

       Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.

        Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла.