Свято "Ми школярики"

Добрий день, шановні гості!

Вас зібралось так багато —

Мабуть, ви прийшли на свято?!

А чому це, а чому

 Ми такі веселі?

Чом так радісно у нас

Нині у оселі?

Недарма дружно сміх лунає.

 Що у нас? Хто знає?

У нас сьогодні в школі свято,

 Г остей зібралося багато.

 Тож зустрічайте їх у нас,

Що завітали в добрий час.

Добрий день, наші мами!

 Добрий день, татусі!

Добрий день, шановні

Бабусі і дідусі!

І звичайно, гості всі!

Вчитель:

         Доброго дня, любі мої дівчатка й хлопчики! Доброго здоров’я усім родичам, що завітали у гості! Сьогодні ми зібралися разом, щоб відсвяткувати і глибше усвідомити те, що у кожній вашій родині з’явився справжній учень. Ще недавно батьки вважали вас маленькими, безпорадними, беззахисними. Та ось минуло всього чотири місяці , але ваші діти змінилися, навіть трохи подорослішали. Усі вони стали на найпершу сходинку, яку необхідно подолати за рік. Вони стали справжніми школярами, і сьогодні у нас свято.

               Я сьогодні на свято запросила ваших улюбле­них казкових героїв.

                 Ой, зда­ється, перша гостя уже прийшла. Давайте її зуст­рінемо. (Під оплески заходить Попелюшка).

Попелюшка.        Добрий день, мої любі! Ви впізна­ли мене? Правильно, я Попелюшка

                                     Я    прийшла, щоб привітати вас зі святом.

(За дверима чути вигуки «Допоможіть! Ря­туйте!». Вбігає Незнайко).

Незнайко.         Ой! Насилу врятувався!

Ведучий.            Діти, у нас з’явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Не­знайко.    

                               Здрастуй, Незнайко!

Незнайко.          Добрий день!

Ведучий.             А чому це так репетував?

Незнайко.          То я від злодія втікав.

Попелюшка.      Від злодія? Від якого злодія?

Незнайко.            Від звичайнісінького. Такий собі зви­чайнісінький злодій, хотів украсти в

                                  мене ка­пелюх.

 Ведучий.            Твій капелюх? А навіщо він йому?

 Незнайко.         Як це навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим більший капелюх, тим розумніша   

                                голова!

 Попелюшка.   Ой, Незнайко, не сміши. У тебе розумна голова? Та ти ж нічого не знаєш.   

                               Тому тебе й прозвали Незнайком. Ти ж зовсім кни­жок не читаєш.

Незнайко.      Хто, я?! Я?! Та я всі на світі книж­ки давним-давно перечитав!.  

                            Хто придумав, що Незнайко

                            Не читає зовсім книг?

                            Це неправда, так і знайте:

                            Жить не можу я без них.

                            Я читаю без зупинки

                            П’єси, вірші та казки,

                            Від картинки до картинки,

                            Ну, а потім навпаки!

Попелюшка.  Ну й Незнайко! Ну й насмішив! Ото ж бо що лиш картинки розглядаєш!

                         А тут є такі дітки, що лишень картинки розглядають у книжках?

Ведучий. Годі вам сперечатися. Давайте краще зустрічати ще одну гостю!

(Червона Шапочка з’являється і співає).

Якщо довго, довго, довго,

якщо довго по доріжці,

Якщо довго по стежинці бігать,

тупать і стрибать,

То напевно, то напевно,

 то звичайно,то звичайно,

То можливо, то можливо можна

в школу нам прийти!

 А-а — вчаться там діти великі й малі;

А-а — знань їм багато дають вчителі.

А-а — там навчаються читати,

А-а — і писати, й рахувати.

А-а — там цікаво всім завжди.

Ведучий. Діти, ви впізнали, хто це?

                  Здрас­туй, Червона Шапочко.

Червона Шапочка. Привіт усім. Я дуже рада, що мене сьогодні запросили на свято. Але   

                        крім вітання, у мене для вас є сюрприз. Відгадайте, що в моєму кошику?

Незнайко.     Звісно, що: пи­ріжки несеш до  бабусі.

Червона Шапочка. А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки, а загадки для     

                        першокласників.

 Незнайко.     О, я так люблю відгадувати загадки! Це для мене дрібниці. Можна, я теж    

                         буду відга­дувати твої загадки?

Червона Шапочка.   Гаразд. Але слухай уваж­но! Загадка перша:

                                         Не кущ, а з листочками,

                                         Не сорочка, а зшита.

                                         Не людина, а розповідає.

Незнайко.       Що ж це таке? А, я здогадався.   Не кущ, значить дерево. Так, на дереві...   

                          Що ж на дереві? А, на дереві торбинка, зшита з клапти­ків, а в торбинці...   

                          О, а в торбинці радіо! Правильно? Все підходить. Ну як, я вга­дав? Правда,

                           я молодець?

Червона Шапочка.   Ой, Незнайко! Ну й нагоро­див! Діти, що це? (Книга).

Незнайко.           Ти диви, і правда! А можна ще одну?

Червона Шапочка. Добре, слухайте всі:

                                  Невеличкий мокрий птах.

                                  Ходить дзьобом по грядках.

Незнайко.      Знаю, знаю. Це сусідчине курча після дощу черв’яків на городі шукає!

Червона Шапочка.   Ні, Незнайко, знову непра­вильно. Діти, що це таке?

                                      Правильно, це   ручка.  Молодці! Ти, Незнайко, краще помовч та        

                                    послухай як   діти відгадують загадки.

                          Білий зайчик стрибає по чорному полю.

                        (Крейда на дошці)

                         Тіло жовте, серце чорне, тіло мовчить, а серце говорить. (Олівець)

                      Вчить читати й рахувати,

                      І писати , рахувати

                      всіх дітей довкола, наша   

                       рідна       (Школа)

Незнайко.       Ой, які молодці! І звідки вони про все знають? Такі розумні діти!

Попелюшка.   Це тому, Незнайко, що вони люб­лять читати книжки.

Незнайко.         А ви звідки все це знаєте?

 Попелюшка і Червона Шапочка.     Бо теж читає­мо книжки.

Незнайко. Знаєте, що я вирішив? Я теж буду багато читати, і тоді стану розумним!   

                        Ви мені допоможете?

Вчитель      Молодець, Незнайко! Звичайно допо­можемо, бо всі казкові герої повинні    

                  бути гра­мотними і розумними, щоб їм не було соромно перед дітьми. А   

                  зараз я дякую вам усім за чудо­ві пісеньки, загадки. Проходьте до залу і   

                  будь­те нашими почесними гостями. А ми продов­жуємо наше свято.

     Вчитель             Давайте пригадаємо перший шкільний день.

                                     Чи хотілося вам  іти до школи? А чи боялися ви?

                Встав я рано, як ніколи:

                Швидше, мамо!

                Швидше, тато!

               Скільки можна вас чекати!

               Йду ж бо я не в дитсадок,

               А на перший свій урок!

               Таке велике сьогодні свято!

               Радіють мами, бабусі й тата!

               Усмішки всюди і гарні квіти.

              «Ось і школяр я!» - радіють діти.

                І ось я в школі. Ось  наш клас.

               Ми всі прийшли сюди учитись.

               Життя цікаве - в нас,

               Лиш треба добре потрудитись

              Ось і школа, ось і клас,

              Він давно чекає нас.

              І прийшли ми всі сюди,

              Щоб учитись і рости.

            Перший раз - у перший клас!  Все у нас у перший раз:

            Перша парта і дзвінок, Перша книжка і урок.

            Ми не просто малюки     Ми вже справжні першачки!

            

             Ми — найменші школярі.

             Годі бігать у дворі!

             Будемо читать, писать,

             Літери в склади складать.

Перший раз малий Микола

Став збиратися до школи.

 Олівець поклав у сумку,

Книжку, ручку,гумку...

Сів Микола , дума думку:

 «Чи поклав усе у сумку?»

  

Вчитель   Микола наш усе поклав у ранець. А уявімо ситуацію, коли синок забув, що треба

                  покласти у портфель, а мами немає вдома. На допомогу обов’язково прийде тато.    

                  Хто із тат допоможе своїй дитині? Ось і розклад , і шкільне приладдя.

  (Конкурс «Збери портфель». Батькам необхідно вибрати із всіх шкільних речей   

                  тільки ті, які потрібно у школу. В цей час звучить пісня («Папа может»)

Вчитель.  Батьки гарно справилися із завданнями. Молодці. І про пенали не

                  забули.

Вчитель                 А, що лежить у наших пеналах, ми зараз послухаємо.

                   Є дверцята у пенала дивовижні, небувалі

                   Як відчиняться вони, то з самої глибини

                   Вибігають молодці - кольорові олівці.

                Починають пустувати, на папері малювати:

                     Синій жабку, жовтий - курку,

                     А зелений - кицьку Мурку.

    Вчитель.   Ці пенали дивовижні приготували завдання доля наших мам. їм необхідно буде намалювати з     

                         зав’язаними очима, для своєї дитини, казкового героя - колобка.

                        Дуже гарно мами намалювали. Молодці.

             Ми, друзі, школярами стали,

                Дитинство посміхається нам в слід.

                Заплаче лялька. Пострибає зайчик.

                Порою м’ячик сумно так: скік-скік.

               Дитинство залишається позаду,

               Нам треба йти до зошитів, книжок.

               Щоразу разом будем поспішати

               З понеділка до п’ятниці  з уроку на урок.

                Школа нам дає надію,

              Що здійсняться наші мрії,  

             Навчимося ми читати,

               Ким захочем — можем стати.

               У мене мама добре вчилась,

               І я вчитимусь так само

               Буду гарна учениця,

               Буду радувати маму.

Наче вулик наша школа,

Вся вона гуде, як рій,

І, здається, що довкола     '

Розквітають квіти мрій.

Бігають, сміються діти.

Та лиш дзвоник задзвенить —

Стане тихо — ніби в квіти

Поховались бджоли вмить.

Вчитель.       Діти, ви вже встигли познайомитися зі своєю першою книжкою. Як вона    

                        називається? Пра­вильно, це Буквар. Скажу вам по секрету, він теж    

                      прийшов до вас на свято. Але він дуже сором’язливий, стоїть за кулісами і   

                      ніяк не відважиться увійти. Давайте всі разом його  покличемо:    «Букварику, іди до нас!». (Захо­дить Буквар ).

Буквар.           Здрастуйте, мої любі маленькі друзі! Щиро дякую вам за те, що ви не   

                       забули запро­сити мене на свято. Я дуже радий, що став вам усім у нагоді  

                       і з задоволенням допомагаю  навчи­тися гарно читати.

                      А сьогодні я вас усіх вітаю зі святом і бажаю успіхів у навчанні, щоб усі   

                      ви назавжди подружилися з кращими друзями в світі — з книжками. Я   

                      приготував вам пода­рунок. Він не простий, а казковий. Я впевне­ний, що   

                       ви дуже любите казки. Отже сідайте зручніше і слухайте. Я розповім вам   

                       історію, яка трапилася з одним хлопчиком . Звали його Олегом. Коли   

                       Хлопчику виповнилося 6 років, він  пішов  до школи. Олег хотів  стати  

                    старанним учнем ….

(З’являється Олег  в шкільній формі, з порт­фелем,

Я люблю книжки читати,

і писати,й рахувати,

І задачу я зумію розв’язати.

Математику й читання,

 і письмо, і малювання —

Буквар.   Так продовжувалося чотири  місяці.  Учи­телі хвалили Олега , а мама з татом

                не могли натішитися своїм синочком . Та одного разу трапилося ось що.

(Олег  сидить за столом, ліниво гортає сторінки книжки ).

Олег . Ой, знову ці уроки! Як уже обрид цей Буквар. А вчителька тільки й знає: читайте,    

             читайте. Невже не можна хоч трішечки відпо­чити?!).

Вчителів я більше не боюсь.

Вже не стану слухати я їх,

Я не хочу вже читати,

І писати, й рахувати,

І в альбомі я не хочу малювати.

Всі книжки мені обридли,

Всі уроки    остогидли,

  Краще я піду на вулицю гуляти!

 (Раптом з’являється тітка.. Це переодягне­на лінь-матінка ).

Лінь     . Яка хороший  хлопчик ! А як він  правиль­но міркує. Якраз зараз мені такі діти й     

               потрібні. (Звертається до Олега). Здрастуй, дитинко.

Олег     . Здрастуйте, бабусю. Ви хто? І як сю­ди потрапили?

Лінь.       О, моє ім’я ти взнаєш трохи пізніше. Го­ловне те, що ми зустрілися. А що це в тебе   

                на столі? Книжки? Зошити? Який жах! Почекай! Ти ж утомилася. У тебе оченята   

                 хворі, щічки бліді. Яке нещастя! Я так хвилююся, щоб тобі не стало гірше!

Я  лихого тобі не зроблю.

Я люб’язна й ласкава,

Уладнаю всі справи,

Бо гарненьких хлопчиків люблю.

Ну, навіщо ці уроки! їх так довго й нудно вчить!

Та у тебе ж від навчання

голова болить!

Та покинь же читати І не треба писати,

Прибери ці огидні книжки!

Краще йди погуляти,

Там стрибають  хлоп ята й дівчата,

З ними можеш погратись і ти.

           Тобі треба негайно піти погуляти. І чим дов­ше, тим краще. Ось тобі м’ячик, піди, мій любий, пограйся. (Олег  виходить). Гуляй, гуляй, Хлопчику ! А я потурбуюсь про порядок на твоєму столі.

        Так, оце все викинемо... А тут покладемо іграшки. Ось ляль­ка, ведмедик, слоненя... Сю­ди цукерку, сюди шоколадку.

Здається, усе!

(Раптом з’являється Бук­варик ).

Букварик.    А, це знову ти,

                      Лінь-матінко. Що ти тут робиш?

Лінь.            Ага, злякався! Недаремно боїшся. Заби­райся геть зі своїми нещасними буквами.   

                      А Олег  тепер мій .

Букварик.     Рано ти радієш. Можеш пожалкува­ти про це!

 Лінь. Ой-ой-ой! Як же я злякалась! Бачили ми таких!

Буквар. Ну що ж, побачимо, чим все це закін­читься. Але я тобі потім не позаздрю. (Вихо­дить ).

Лінь (услід).      Геть звідси! Бач який, лякати мене надумав! Зараз я покличу свою       

                           подругу, нехай допоможе мені розправитися з цим хлопчиськом .    

                         (Гукає). Двієчко! Двійко! Ходи сюди!

(З’являється Двійка. ).

Двійка.          Я дуже гарна дівка.

                      Зовусь я просто Двійка.

                       У ледарів завжди

                      я в щоденнику живу.

                        Люблю я погуляти,

                       погратись і поспати,

                        А от уроки вчити я зовсім не люблю.

                       

Лінь.          Двієчко, моя люба, як я за тобою скучи­ла!

 (Обіймаються). Я знайшла для нас одне тепленьке місце! Уявляєш, тут живе  Олег.

Лінь.     Даремно ти панікуєш. Олег  вже підда­вся  моїм чарам. Зараз він         

              спокійнісінько грається в дворі м’ячиком. А про уроки навіть і не думає.

Двійка.      Та це ж чудово! Скоро  я зможу по­грітись у його щоденнику!

(Чути кроки).

Лінь. Тихіше, здається, він  йде. (Звертаєть­ся до  Олега, що заходить). Ну що, любий  мій ? Як ти себе почуваєш?

Олег . Чудово! Нам було так весело! Я так набігався, що аж утомився.

Лінь.   Що? Мій  хлопчик стомився? Негайно в ліжечко!

Олег  (помічає Двійку). Ой, а це хто?

Лінь. Це... Це моя донечка . Правда красуня?

Олег.  Дуже приємно. Ой, уже пізно, а я ще не вивчив віршика.

Двійка. Що ти, що ти!   Який віршик ? У тебе ж ніжки болять, ручки болять, оченята   

              сонні... Віршики в такому стані — неминуча загибель!

Лінь.      Так, вона має рацію. Швидше в ліжечко. А подивись, що ми тобі принесли!    

                Це все твоє

Олег. Ой, скільки ласощів! Дякую. Ви такі добрі! (Заби­рає все, позіхає). Ой, я і    

           справді втомився... Але ж ….

. Лінь. Ходімо, мій любий , ми тобі заспі­ваємо колискову.

 (Співають. Колискова «На добраніч» ).

           Пізня вже годинка,

 спи, засни, дитинко,

Жде тебе подушка і м’якеньке ліжко.

Треба вже заснути, про книжки забути,

Геть буквар прибрати і спокійно спати.

Годі читати, годі писати,

Нічка прийшла, спатоньки пора.

(Усі виходять. На сцені Буквар,).

Буквар. Яке нещастя! Невже я втратив знову хорошого учня ? Ця Лінь зовсім знахабні­ла!    

                А з нею ще й ця Двійка.

Вчитель . Так, Букварику, Олег  дійсно по­трапив  в пастку. Але він сам винний . Якби він   

                    не лінувався , Лінь-матінка ніколи б не прийшла до нього і не привела б цю    

                    огидну Двійку.

Буквар. Але що ж нам робити?

Вчитель. Знаєш, Букварику, ме­ні здається, що Олег  сам по­винен в усьому розібратися.  

                   Коли хлопчик усвідомить свою помил­ку, вона сама нас покличе. (Ви­ходять ).

 (З’являється Олег ).

Олег  Сьогодні вчителька сказала, що зби­рається залишити мене на другий рік у першо­му    

            класі. Але ж це такий сором. І як про це сказати мамі? Що ж сталося? Невже це ті     

            бабуся з онучкою, які робили за мене уроки і приму­шували гуляти? Так, це вони    

              винні!

Вчитель. Ні, Олежику , в цьому винен  ти сам.

Олег   Але що ж мені робити .  Але ж я все забув, і літери ,і цифри.

Вчитель. Тільки наполеглива праця врятує тебе від сорому.

Олег    Ну що ж, коли так, я буду працюва­ти.  (Сідає за стіл, починає писати.

З’являють­ся Лінь і Двійка.

Лінь. А чому це наш  хлопчик  ще й досі не гуляв?

Двійка. Ой, то він  знову сидить за цими огид­ними уроками, підручниками. Викинь зараз же

Олег    . Не підходьте до мене!   Геть звідси! Вам тут більше нічого робити.

Вчитель    Діти, давайте всі разом проженемо Лінь-матінку і Двійку. Скажемо разом        

               «Геть!» і затупаємо ногами.

Лінь (до Двійки). Ой, я боюсь, тікаймо, поки не пізно! А то ще нас поб’ють.

Буквар. Ну от, малята, і закінчилася моя ка­зочка. Але я думаю . що вона вас таки чогось навчила!

Вчитель  Ми сьогодні вже говорили, що навчання справа нелегка, що ми стали на    

                   найпершу сходинку до країни Мудрості, де нам допомагають мама, тато, бабуся    

                   і     дідусь. Це вони:   купили вам гарні навчальні речі;

 обгорнули книжки і зошити;

допомагають нам писати перші букви;

 допомагають нам вчитися рахувати;

допомагають повірити у свої сили...

         Усе навіть важко перелічити.       

        Дякуємо Вам наші рідні, за ваті добрі серия, мудрість,  допомогу, вимогливість.

Хай живе наш рідний дім!

Тепло і затишно у нім.

Тут і тато, тут і ненька,

І бабусенька рідненька,

І веселий наш дідусь

Крутить пишний гарний вус.

Притуливсь я до мами чомусь:

 Є багато на світі матусь.

 Є в Оленки, Улянки  Юрка

Але ж і одна із них не така.

Не така, як ви, мамо, хороша,

Між усіх най-най-найдорожча!

А чому? Знаю добре це я,

Бо найкраща матуся - моя!

Хлопчики й дівчата

 Дуже поспішають –

У просторих класах парти їх чекають,

Букварі і читанки, зошити і книжки

.

Нові планети відкривають

І зорі ті, що сплять над нами,

І свої перші 12 балів

 Я принесу в дарунок для мами.

А тато мій зрадіє теж:

Йому малюнок намалюю,

Як ми родиною своєю

Йдемо із квітами до школи

 Усі бабусині казки

 І чарівні слова дідуся '

 Беру я в школу залюбки

, Розкажу вчительці і друзям.

Радіє вся моя сім'я,

Бо я - школяр! І це без жарту

! Добрий день, школо!

Цього дня

Сідаю вперше я за парту

(Дарунок  - пісня)

Вчитель.     А тепер послухаємо які інколи веселі історії відбуваються і в школі, і вдома.

Маму викликали в школу,

Журять маму за Миколу...

Мама у здогадках б’ється:

Сину ж легко все дається?!

«Раз - і вивчив» - каже він.

І за вітром навздогін...

Вчитель каже: «Так бува:

Вивчив - раз, а має - два,»

— Максимку, ти забув за осінні  канікули послідовність цифр? — запитує вчителька

-       Ні.  Сім, вісім, дев'ять, десять …… валет, дама, король, туз!

Учителька  записала у щоденник учениці:

 «Світланка - жахлива балакуха».

Наступного дня дівчинка повертає щоденник із відповіддю батька:

 «А якби ви послухали її матір!». 

 Маленький хлопчик вперше пішов до школи.

-  Ну, і чому ж тебе, синку, навчили?

-   Нічому, - зітхнув першокласник.

 - Звеліли завтра знову прийти

-Матусю , нам сьогодні щеплення робили.

 -Ти,донечко не плакала?

-Ні, мамо. Вони мене просто не наздогнали!

Мама:

-Скільки разів я тобі говорила:будь розсудливим, і перш, ніж влізти в бійку,порахуй до 10!

. Син

:- Ага, поки я, рахував до 10, Вітька мені в око дав.  Йому батьки порадили тільки до 5 лічити.

Син засмучений,кидає портфель.  Батько на це зауважує:

-Синку,що сталося?Ти такий засмучений! Хто насмілився тобі зіпсувати свято 1 Вересня?!

-Свято?!    Нічого собі - свято! Чого ж ви не попередили мене , що це не на один день, а на 11 років?!

Вчитель.     Діти, до нас знову поспішає Бук­варик. Він не сам іде, а мудру книгу веде.

Книга.     Читачу! Я друг і супутник, я книга твоя.

                 Завжди на дозвіллі де ти — там і я.

                 Ми добре з тобою проводимо час,

                 Чудова розмова триває у нас.

                 Навчаю відважним, правдивим рости,

                 Любити природу, свій край берегти.

                 Від малку ти мною звикай дорожить,

                 Без доброї книги тобі не прожить!

Буквар.     Бажаю всім вам приємної зустрічі з муд­рими книгами, які навчать вас    

                  рости чемними, добрими, ввічливими, завжди з повагою стави­тися до    

                  вчителів та батьків. А зараз урочиста мить.

Першокласники приймають клятву першо­класника.

   

                          Клятва

Буду я в школі вчитись читати,

гарно писати і рахувати,

Буду в альбомі своїм малювати,

твори писати, вірші вивчати.

 Клянусь! Клянусь!

Обіцяю не лінитись,

добросовісно трудитись,

 Педагогів поважати

 і оцінки гарні мати.

Клянусь! Клянусь!

Книги й зошити любити,

берегти, а не губити.

Акуратним завжди бути,

щоб нічого не забути.

Клянусь! Клянусь!

На уроках не жувати,

не дрімати і не спати,

 І домашні всі завдання

 на «12»  готувати.

Клянусь! Клянусь!

Буду вчитись я сумлінно

і поводитись відмінно,

Щоб батьки могли радіти,

що такі в них гарні діти!

 Клянусь! Клянусь!